26 травня нв засіданні  кіноклубу  медіапросвіти з прав людини Docudays UA ми переглядали фільм фінських режисерів Юкка Карккайнен, Я-П ПассіІ "Синдром панка".

Героями фільму «Синдром панка» є члени найкрутішого панк-рок-гурту Фінляндії «Pertti Kurikan Nimipäivät». Учасники гурту — Перті, Карі, Тоні та Самі – попри вади психічного розвитку, грають свою музику гордо й піднесено. Режисери разом із музикантами проходять шлях від нікому не відомого дивного гурту до шаленої популярності. Ми бачимо, як вони лаються, закохуються та переживають сильні емоції. Сміються, плачуть, п’ють і сваряться за місце на передньому сидінні автобуса. Потім настає час миритись і розмовляти з людьми, розповідати їм, який чудовий їхній гурт. Їхні пісні — про проблеми в суспільстві, а також про речі, з якими ці люди стикаються щодня: як тупо робити педикюр і як сумно жити в гуртожитку. Панк-рокери також діляться своїми думками із політиками й тими, чиє ставлення до людей із розумовими вадами потребує суттєвого вдосконалення.

Основною темою фільму є соціальна адаптація людей з фізичними та ментальнами вадами.

Всім присутнім фільм сподобався. Найбільше вразило глядачів ставлення  до таких людей в країнах Європи (Фінляндія, Німеччина), особливо в порівнянні з ситуацією в  нашій  країні.

Першим питанням під час обговорення фільму було ставлення  до людей з інвалідністю в нашій країні і в нашому місті зокрема.   Ставлення до особливих людей в країнах Європи та в Україні поки що не на користь нашої країни. Як можуть реалізуватися люди з вадами в нашому суспільстві і  в нашому місті зокрема? Виникло питання і про те, хто повинен займатися такими людьми: держава чи громадські організації? А які саме громадські організації займаються проблемами цих людей в нашому місті?.

Підсумком обговорення стала теза:у ставленні до особливих людей треба в першу чергу  починати з самих себе, але держава не повинна стояти осторонь проблем людей з інвалідністю, вирішуючи їх на законодавчому рівні.