«Заради України витримаю ще не один бій»

Одного дня життя Івана Чонки змінило свої кольори. Життя в кольорі миру стало мінятися і набувати відтінків неспокою, тривоги за свою країну.  Колір «хакі» став домінувати у житті ще вчора мирних українців. І мода тут ні до чого, просто час вимагав змінити яскраві барви такого звичного буття на темні кольори військового часу.

2014-й - рік, коли Російська збройна агресія проти України набула найвищого апогею і патріотичні почуття українців сколихнули Україну, новітні сторінки історії держави стали наповнюватися і збагачуватися реальними вчинками сучасників,  справжніми прикладами національної самосвідомості  та любові до рідної Батьківщини.

П’ятеро перших добровольців весною 2014 року майже одночасно зібралися біля Шосткинського військкомату. Серед них був Іван Іванович, прагнення захищати країну було непохитним.

У перших числах 2015 року він потрапляє на базу десантно-штурмового батальйону в Житомирську область, де військова підготовка добровольця набувала професійності. Потім був розподіл в  унікальне з'єднання десантних військ України 25-ту бригаду ВДВ, місце базування – Дніпропетровська область. Лише ця бригада була здатна десантуватися парашутним способом майже у повному складі, разом з технікою.

З березня 2020 року – солдат 13-го батальйону. Військові будні були різними, згадувати є про що, але от розповідати непросто. Сьогодні Іван Іванович згадує своїх земляків, друзів, побратимів з Грузії, Молдови. З теплотою розповідає про безкорисливі вчинки янголів-волонтерів, підтримку яких відчували бійці повсякчас. Про волонтерів також розповіла дружина Івана Ольга  (про це трошечки пізніше). Вона приєдналася до нашої розмови в той час, коли Іван розповідав про важке поранення. Ворожий вогонь  наздогнав нашого патріота у місті Первомайськ 1 вересня 2021 року. Був начебто звичайний день, старший солдат Іван Чонка отримав наказ:  розвідати вогняні позиції противника. «Близько 20:20 було здійснено прицільний обстріл спостережного пункту «Калина» зі стрілецької зброї та станкового гранатомету АГС-17 в результаті якого старший навідник гранатометного взводу роти вогнепальної підтримки в/ч А4427 старший солдат Чонка Іван Іванович отримав поранення», – сказано в довідці про обставини поранення, яке пов’язане з захистом Батьківщини.

Як згодом повідомляли інтернет джерела: у вересні 2021 року на Донбасі було зафіксовано 227 обстрілів.

 У Покровську врятували Івану руку, потім – лікування у Дніпрі, операція у Львові.  Про поранення родина дізналися не одразу. Сім’я вважала, що їхній захисник бере участь у військових навчаннях і все у нього Ок. Лише коли перевели з реанімації, Іван зателефонував додому і все розповів. Страшно уявити, що відчували дружина, донька.

До коханого за одну мить, так тоді їй вважалася, на час не звертала. Усі думки про Івана, швидше-швидше обертайтеся колеса потягу, ось уже і Львів. Олю вразила привітність мешканців великого міста. У трамваї запитала, як дістатися до військового шпиталю, де лікувався її чоловік. Що почалося: з усіх сторін їй стали давати гроші  та просили, аби вона купила фрукти для поранених. Так і зробила, трамвай не рушив з місця, чекали і пасажири. Можливо, хтось з цих небайдужих людей запізнювався у справах, а чи на роботу, але Ольгу з Шостки підтримали і дочекалися. Олі розповідали, що біля госпіталю завжди вартують львів’яни аби запропонувати свою допомогу. А волонтери, окрім необхідних речей в побуті, продуктів харчування, несли ліки та медичні препарати. Для цього спеціально літали до Турції і поверталися з необхідним для бійців.

До Шостки Іван Чонка повернувся зовсім недавно. Процес відновлення  триватиме ще певний час. Від родини він отримає любов, від друзів, побратимів - братерську підтримку, вони будуть для нього найкращими ліками і  зцілять його рани.

Ми  також бажаємо старшому солдату Івану як найшвидше  повернутися до строю, адже Іван прагне продовжувати оберігати свою землю: «Таких як я тисячі, готових захищати Україну. І я ще витримаю не один бій заради України».

Знаєте, ще не доводилося бачити людей з військовим пораненням, тому хотілось підтримати, сказати щось хороше. Іван зрозумів і випередив мене такими словами:  «Все буде добре!».  І я йому вірю, йому вірить вся країна.

Бо вже час, аби у життя українців повернулися соковиті кольори,  позитивний настрій та здоров’я! Випробувань вже забагато.