Четверта субота листопада. В Україні - День пам’яті жертв голодоморів. … Ми зібралися, щоб віддати шану тим, хто не був повинний ні в чому, тим, хто вистояв, тим, хто не міг зрозуміти: чому?

В Україні було три голодомори: 1921-1923, 1932-1933 та голод 1946-1947 років. В ті роки в СРСР у людей масово конфісковували продукти харчування та врожай.

Пам'ятна дата була запроваджена указом президента України у 1998 році. У 2006 році законом України Голодомор 1932-1933 років був визнаний геноцидом.

О 16:00 ми долучилися до Всеукраїнської акції «Запали свічку пам’яті» та запалили свічки на вшанування пам’яті убитих Голодом

  

  

 

 

У понеділок, 22 листопада відзначається День сина, або День синів, – тепле сімейне свято, присвячене всім чоловікам у ролі синів, а також сім'ям, де є сини.

Ідея відзначати день синів, як сімейний захід, коли дорослі діти, що окремо живуть, приїжджали б до батьків і разом з ними проводили час, з'явилася у 2014 році з подачі ЗМІ. Така пропозиція була підтримана, у тому числі й в Україні, хоча офіційним це свято так і не стало.

         Я мрію, сину, щоб ти виріс чоловіком —

        Терплячим, чуйним, людяним, простим.

        А мудрість прийде трохи згодом, з віком,

        Не треба, рідний, щоб ти був “крутим”.

        Дай Боже, сину, щоб гордилася тобою,

        Щоб вірних друзів мав на все своє життя,

        Хай оминає тебе горе із журбою.

        Для мене, рідний, ти завжди будеш дитям!     

 

 

Хоча цей день немає офіційного статусу, з кожним роком його популярність зростає. Мета святкування – привернення уваги до сімейних цінностей та об'єднання близьких лю

дей.

«Якби людина вміла задовольнятися тим, що має, а не зазіхати на багатство сусіда, ми б завжди насолоджувалися б миром і свободою», - промовив француз Ж. Лабрюйер ще у 17 столітті. Роки проходять, минають століття, а бажання загарбати багатства сусіда час від часу у деяких країнах відновлюється і перетворюється в образ війни. Так сталося в 2014 році, коли наш північний сусід Російська Федерація вирішила продемонструвати своє верховенство над Україною і стати господарем на нашій землі. І тоді, щоб захистити своє, тисячі добровольців висловили бажання захищати Україну. Вони й досі залишаються на фронті, щоб ехо війни навіть не наблизилося до більшості українців: «Зробили все, щоб тут не відчули війни. І трохи, мабуть, перестаралися…». Андрій каже так тому, що частина населення вважає, що війна – десь там дуже далеко.

Андрій Московка з армією свою долю не пов’язував, але тільки до 2014 р. Сам прийшов до Шосткинського військкомату з проханням направити його у зону бойових дій… Переконаний, якщо вже служити, то тільки там, де відбувається активна фаза воєнних дій.

Добровольцем пішов у батальйон імені Кульчицького. До батальйону ввійшли патріоти-добровольці зі всієї України, які першими вирушили на схід. Батальйон був сформований за генералом Сергієм Кульчицьким, а після загибелі бойового генерала батальйон був названий у його честь. Вони першими відчули, як воно жити в наметах, яка вона військова наука і як правильно застосовувати бойову зброю.

Андрій вивчав кулемет і вже зовсім скоро його влучний вогонь кулеметної черги змушував ворога замовчати. На військовій службі більше шести років, служба проходить у різних військових підрозділах. Зараз Андрій Московка служить у місті Глухові Сумської області в 16-му окремому мотопіхотному батальйоні. До речі, батальйон в зоні АТО перебував 330 діб.

Війна на Донбасі триває вже восьмий рік і питання відчуття страху на війні не зайве. На думку Андрія, страх і почуття небезпеки допомагає вижити на війні.

Армію 2014 і нинішню порівнювати складно. За ці роки вона навчилася захищатися, величезна кількість українців отримала бойовий досвід. Змінилося все: забезпечили сучасним озброєнням, кращим стало харчування та речове забезпечення. Основний відсоток усіх військовослужбовців - контрактники, а значить професіонали.

Андрію згадався такий, трохи кумедний, випадок, який стався з ним на Луганщині: «Ніч. Чисте поле. Від дороги метрів 300-400. Слідкую через тепловізор і бачу: начебто ланцюг піхотний. Доповідаю командиру. Стріляю з кулемету чергою, ланцюг - в різні сторони. Виявляється, то були дикі кабани».

Якщо говорити про те, що відбувається нині, то Андрій говорить, що активні дії і контактні бої вже стихли, війна перейшла у застійну фазу. Така обстановка може тривати довго. Вже ніхто не стверджує, ніби ситуація зміниться. Однак, солдати чекають від вищого командування рішучості і вихід бачать тільки один: поразка або перемога, іншого не дано. Солдати готові битися до перемоги!

«Хто знає, для якої війни він народжений!», - є такі слова в Ремарка. Андрій знає, для якої народжений він і поки війна не закінчиться, не заспокоїться і до мирного життя повертатися не збирається.

#ЧасПік 

#АТО_ООС

#захисникиУкраїни

 

  

  

 

Сьогодні у ВПУ – 19 відбувся цікавий онлайн захід – чергове засідання літературної вітальні. Воно було присвячене поезії, яка має величезний вплив на душу людини. Учасники читали улюблені вірші відомих поетів, а також ознайомили присутніх із власними літературними творами. Бібліотека відгукнулася на запрошення навчального закладу приєднатися до зустрічі у форматі відео-конференції. Бібліотекарка центральної міської бібліотеки Олександра Дерев’янко прочитала власні вірші про відомого земляка Пантелеймона Куліша.

 

 

 

ЗАХИСНИЦЯМ ДУЖЕ ЛИЧАТЬ КАБЛУЧКИ

#ЧасПік героїчних людей. АЛЬБІНА ГЕРБ

#АТО_ООС

#захисникиУкраїни

https://www.facebook.com/.../a.16517884.../3055274601394013/

Чи справді ім’я впливає на характер та долю? «Світла, чиста, вольова, ніжна, товариська та гостинна. Може прикрасити своєю присутністю будь-яку компанію», - вирішили зірки і додали таких чеснот до її імені. У прізвище закодували силу й дух. А від імені батька передали у спадок сміливість та мужність. Знайомтесь – Альбіна Андріївна Герб. Її ім’я, справді, впливає і на характер, і на долю, і на ключові події. А ключових подій в житті 24- річної шосткинки, відважної захисниці та істинної патріотки вже сталося чимало.

Вона сама обрала власну долю і в дванадцять років вже знала, що військова форма – це її життя. Навчалася в 12-й загальноосвітній школі. Активно займалася спортом, зокрема легкою атлетикою і готувалася вступити до військової школи в Броварах. Не судилося, бо за довідку на вступ треба було викласти дуже значну суму грошей.

У 2014 році, коли Росія вторглася на територію України, їй виповнилося всього 17 літ, але вона вже була готова виступити на захист країни. «Так рано на війну?», - мама сумнівалась.

У 2018 р. – втримати Альбіну вже було не можливо. Ніхто не звав, Альбіна добровільно обрала шлях: захищати Україну.

Рідні бабусі, мама розуміли, що рішення свого дівчина не змінить, тому краще її підтримати і в усьому допомагати. Альбіна з такою теплотою розповідає про своїх бабусь, маму: «Мама завжди на першому місці. За маму завжди хвилювалася більше, ніж за себе. Заради неї і повернулася з війни». Яка вона справжня війна, правду близьким не розповідає, оберігає від потрясінь.

Прифронтове селище Зайцеве. Тут війна на стихає і досі. Це ще одна оборонна позиція особливого складу 13-го окремого мотопіхотного батальйону, яка стала точкою відліку воєнного періоду в долі ще зовсім юної Альбіни.

Усі жахіття війни на сході України розпочалися для Альбіни саме тут. У перший день - відразу обстріли, довелося три години перебувати у підвалі. У цей час якраз зателефонувала мама, як відповісти і що сказати…

У конфліктній ситуації зберігати спокій для неї не проблема: «Я знала, куди їду. Підтримували друзі, тому паніки не було».

Професія повара-кондитера стала у нагоді. Деякий час готувала їжу для військових, але відразу зрозуміла: кухня й друга лінія фронту – це не для неї, каже, що їй нудно. Хоча любить пекти торти, пригощає друзів шашликами, але тільки у вільний час від військових справ.

Чудова господиня на війні стала старшим навідником 120-мм міномета. Півтора року служила в мінометній батареї. Освоїла мінометну справу, прийоми і правила стрільби, тонкощі прицілювання, керування вогнем – вона тепер досвідчена зброярка. І дуже вдячна за все, чому навчилася командиру підрозділу Паші Бруцькому.

Війна, ми звикли, в основному справа чоловіча, але жінок на війні багато. За даними Головного управління персоналу Генерального штабу ЗСУ, у війську налічується близько 31000 жінок-військовослужбовиць, а учасниць АТО — понад 17000. Для порівняння, у 2008 році їх було всього 1800. Чому йде жінка на війну, бо вміє захищати свій дім, країну.

Альбіна також вміє все і готова виконувати будь-які завдання, не розділяє справи на «ч» і «ж», так себе зарекомендувала серед побратимів. Більше 30-ти (!) місяців у зоні АТО/ООС, три ротації, щодня під обстрілами, щоразу наражаючись на небезпеку, все це витримала і стала ще сильнішою. І знову прагне повернутися, там відчуває себе потрібною і пишається тим, що сміливіша за деяких чоловіків.

Наша героїня наголошує: «Служила за покликанням, свідомо, гроші й статус значення не мали. Я була там, щоб спокійно ви всі спали. Якщо загроза буде Шостці, я перша встану і побіжу. І не сховаюсь, як деякі чоловіки».

Доля подарувала Альбіні добрих друзів. Лєна Тишківська, яка перебуває «на передку» в окопах вже понад п’яти років. Максим Короткевич - вірний товариш з перших днів війни. Саша Мельник, його слова підтримки були завжди вчасно. Комбат Максим Юрійович Киричок, який не боявся віддавати накази відповідати на ворожі обстріли. Згадує випадок, коли за півгодини - дев’ятеро людей отримали поранення, а дати відсіч українські бійці без наказу не могли.

«Якщо б професіоналів на війні було більше, а країною керували справжні бойові лідери, війна б не тривала так довго», - переконана дівчина.

Так, Альбіна Герб справжній воїн, але ж вона залишається Жінкою. Тому, якщо є час і нагода, постає перед друзями в образі дуже привабливої дівчини з зачіскою і на каблучках, і випромінює стільки жіночності та ніжності, що чоловікам втриматися від компліментів просто неможливо.

У вмотивованих і сильних людей мрії збуваються завжди. У Альбіни їх багато і всі стають реальністю: армія, мотоцикл, квартира. І дуже хочеться побажати їй, щоб так тривало завжди.

Але ж коли закінчиться війна? Що з цього приводу думає захисниця: «Агресія триває. Допоки ворог не заспокоїться і не перестане провокувати, найближчі років п’ять на мир очікувати не варто».

Своє майбутнє захисниця поєднує тільки з армією. Сім’я й дитина - це важливо, але це не зупинить і вдома не втримає. З мамою вже домовилась, що майбутню дитину на певний час буде залишати з нею.

В очах її займається вогонь, а зірки посміхаються їй з неба. Альбіна Герб випромінює абсолютну впевненість у собі, вірить у справу, яку обрала. А скільки всього можна досягти, якщо є віра в себе! То, https://www.instagram.com/p/CWQgXkks2Kt/може, й нам всім трохи її впевненості та внутрішньої сили?