Історії для тих, хто серцем любить Україну.
А чи можна шосткинських волонтерів вважати лідерами Сіверського краю за кількістю добрих справ? Коли ж про наших волонтерів напишуть книгу? Перші сто сторінок про людяність, гідність, добросердя готові настроїти наші серця на оптимізм.
Щодення наших волонтерів - це безперервне спілкування з людьми та швидка організація процесів рятування. Це те чого чекають від активістів двадцять чотири години на добу. Як доставити продукти, де знайти обладнання, звідки залучити кошти для закупівлі необхідного – буденні справи, які потребують стільки сил, волі та часу. Гості бібліотечної студії Олена Вареник та Тетяна Макарюк присвячують власний час благородній справі. Володіють талантом вирішувати проблеми інших, зупиняти сльози та дарувати щасливі моменти. Вони й самі відчувають раювання, допомагаючи іншим. Не очікують при цьому для себе ніяких винагород.
Олена Вареник наповнює світ добром з тої миті, коли вперше вирішила провести благодійну акцію до Дня Святого Миколая. У магазинах розмістили «Скриньки бажань», сюди дітки несли листи зі своїми мріями. А дорослі брали на себе роль Святого Миколая і виконували бажання дітей. Це так зворушливо й приємно - здійснювати дитячі мрії! Щирі дитячі посмішки, в очах стільки радості - ось найкраща нагорода за справу творити добро.
У той період, коли тривала акція, надійшов лист від однієї дівчинки з Ямполя, яка потребувала серйозного лікування. Олена вирушила в дорогу, поспілкувалася з мамою. Негайно організувала заходи для спасіння життя дівчинки. Відкрили збір коштів, долучили місцеве телебачення, провели благодійну акцію «Сніжинки. Вчасно надійшла допомога від Катерини Фомичової (Шостка Авто). За два тижні зібрали шість тисяч доларів.
Згодом Олена вже вирушає у велику подорож країною Доброти. Допомагає відновлювати будинок погорільців у Гамаліївці. Знаходить допомогу й слова підтримки для онкохворих людей.
Війна у лютому прийшла сама і нас не запитала. Купа різних справ не забарилася, телефони тепер дзвенять щодобово. Стільки всього треба було розрулити саме в перші дні війни.
Безумовно, у складні часи людина стає сильнішою, але ж витримати одній таке навантаження нелегко. Тому до Олени приєднується Тетяна Макарюк. Якраз Таня перебувала в процесі пошуку своєї справи. Війна спрямувала її у площину благодійності. І жодного разу не пожалкувала, що доля обрала саме цю подорож. Волонтерство для дівчат стає сенсом життя, вони вже просто не уявляють, як може бути інакше. Почали з того, що офіційно зареєстрували свою організацію. Тижнів три кропіткої праці пішло на підготовку документів. Реєстрували заочно, податкові документи оформлювали у Львові, консультували юристи з інших міст. Декілька разів перероблювали документи. Дійсно, складно, але результат того вартий. Люди знають, що є така офіційна громадська організація «З любов’ю в серці», яка завжди поруч. На шляху звернень до влади та великих благодійних фондів перешкод стало менше. Зараз мають невелике приміщення, печатку та повний пакет документів. З 10.00 і до 14.00 вони знаходяться в парку Свободи (колишній танцмайданчик). Потім формують пакети і здійснюють адресні доставки. Зателефонувала днями жінка: «У мене є знайома. Вона сама не попросить, бо горда, але їжа в неї закінчується. Допоможіть, будь ласка». Одразу ж зібрали необхідне й віднесли. Прямували також комплекти продуктових наборів і засобів гігієни до Ямполя, Києва, Харкова, Новгород-Сіверську.
На думку дівчат, чудово коли відгукується молодь і пропонує свою допомогу: «Завітали також дві дівчини «хочемо допомогти» і сформували 25 аптечок для наших захисників». А як зворушливо, коли малеча передає свої улюблені іграшки іншим діткам.
Війна нас згуртувала ще більше. Несли, везли, тягли люди все, що було вдома. Аби тільки чимось підтримати наших захисників та наблизити перемогу. Такої солідарності та щедрого прояву активностей вже давно не бачили.
Навіть, довелося трохи поступитися турботою про дітей і відкласти до завтра дитячі питання. Але ж тільки до завтра, бо післязавтра проблема просто вибухнула. У перші дні війни зіткнулися з надважливими питаннями, які торкаються виживання. Перш за все – це їжа. Люди масово потребували вирішення питань харчування. Як і всі, волонтерки стояли годинами в чергах за продуктами. Спочатку купували все за свої кошти, але гроші мають звичку закінчуватися. «Допомогли люди, - розповідає Олена, - Здається, навіть останнє віддавали. Відгукнулися друзі з Польщі та надіслали допомогу».
Згадайте катастрофічну ситуацію з дитячим харчуванням. Волонтерки моніторили обстановку і знаходили дитячі суміші в інших містах. Але все це ще треба було доставити в наше місто. Підключали усі ресурси та розробляли логістичні стратегії, бо це справді непросто доставити необхідне за відсутністю сполучення між містами. Ліки також у списку життєво важливих речей йшли під № 1а. Друзі та знайомі передавали суміші та різні препарати з Полтави, Черкас, Броварів. Доставляли їх на хлібних машинах, везли на велосипедах по полях до найближчого населеного пункту і передавали далі. Історії з доставкою по нашому регіону також трапляються різні. Олена й Таня діляться враженнями, як везли ліки в прикордонні села: «Доріг нема, де ту хату шукати? Що чекає? Йшли полем навмання. Назустріч вийшла жінка з дитиною на руках. Плакала від щастя, що привезли ліки».
Загалом то доброзичливих й порядних людей більше: «Але інколи люди не розуміють, що ми не державна установа, допомагаємо в межах своїх ресурсів. Наприклад, дехто в пакеті з гуманітаркою шукає банку ікри тріски. Таким людям тактовно пояснюють, що банкою ікри сім’ю не прогодуєш. Є і такі випадки, коли мчиш на всіх парах прямісінько по виклику, привозиш дефіцитні підгузки. І… випадково стаєш свідком як на цьому вже роблять бізнес, передають в інші руки, але вже за гроші». Прикро, погодьтесь.
Ще одна нестандартна ситуація зберігається у валізі доброчинності. Терміново треба було доставити велику машину гігієнічних речей для мешканців Новгород-Сіверську. Підвела дорога. Через об’їзд знадобилося більше часу, а тут ще пройшли дощі і дорогу розмило зовсім: «Машина застрягла капітально. Буксовали, штовхали, плакали й сміялися водночас. Ледь витягли. Часу було обмаль, і поки зовсім Десна не піднялася, треба було швидко їхати назад. Втомлені, в багнюці, але задоволені що впоралися, поверталися додому».
Таня запевняє, що ніколи не фільтрували кому допомагати і дотримуються завжди золотого принципу: «Якщо людині потрібна допомога, і ми можемо це зробити, допомагаємо. І не важливо в якому статусі перебуває людина».
Не залишають поза увагою і людей, яким довелося через війну полишити свої домівки. На ходу вскочивши в автобус їхали часто в невідомому напрямку. «Ви не уявляєте як страшно залишитися в 35 років бомжем», - поділилась своєю історією переселенка з Житомира. Волонтери намагаються зробити все, аби почувалися вони в нашому місті впевнено та вільно. «Впершу чергу треба допомагати саме таким людям, - переконана Олена, - Адже не дай Боже комусь потрапити в такі обставини. Тому допомагаємо як можемо і чим можемо». Ентузіастки намагаються знайти для переселенців житло, продукти харчування, збирають речі та продукти першої необхідності. Правові питання допомагає вирішувати Центр вторинної правової допомоги.
Зараз дівчата активізували свою діяльність на потреби захисників. Замовляють бензопили, великі партії засобів від комарів, цвяхи, скоби. Буквально за тиждень зібрали кошти на тепловізор. Скоро обіцяли доставити. Таня розповідає як все чудово організували: «Запустили фантазію, оголосили благодійний аукціон з різними розіграшами. Долучилося стільки креативщиків: майстрині рукодільниці, представники індустрії краси, кулінарні генії. Несли й передавали з Києва, Львова чудові витвори мистецтва. Приєдналася до акції відома в місті волонтерка Тетяна Піскурьова. Свою порцію необхідних речей також невдовзі заберуть захисники з Конотопу.
Олена й Таня слідкують уважно за фінансами і своєчасно надають фотозвіти використання усіх коштів. Загалом то стараються обійтися своїми ресурсами, але коли є потреба купівлі вартісного обладнанням, підключають знайомих та підприємців.
«Краще допомогти, аніж відмовити і гризти потім себе, - далі апелює Таня, - Майже ніколи і нікому не відмовляємо. ЯКЩО ДОПОМОГА ПОТРІБНА – ЗОВІТЬ. ЯКЩО Є БІДА – ДОПОМОЖЕМО». Такий шквал різних справ можуть витримати тільки чисті душею люди, відкриваючи щоразу в собі потенціал щиросердних вчинків. Так - це про наших героїнь.
Таня постійно тримається в режимі енергозбереження, тому моральна втома то не про неї. А ще вирощує кімнатні квіти, щоб оточити себе і родину красою. Коли ж закінчиться війна, планує відвідати всі концерти: «ХОЧЕТЬСЯ ЖИТИ І ВІДЧУВАТИ ЖИТТЯ. І НЕ БОЯТИСЯ».
Олені ж пасує полуничний заряд енергії. Вже шостий рік поспіль професійно займається вирощуванням полуниці. І може з легкістю розрізнити на смак усі двадцять сортів ягідки задоволення. Щастить нам з людьми, які роблять добрі справи. А ще кажуть так: добрі вчинки інших записуємо на піску, а злі – на камені.
