Вплив казки на розвиток та формування характеру людини

Казка — двері із суєти, жорсткої логіки, яка завжди супроводжується сумнівами, у світ чуттєвий і емоційний, у світ абсолютних можливостей. Ці двері так легко відчиняються дітлахами, тому що вони все ще мислять символами та образами та налаштовані на інтуїтивне почуття світу, аніж на аналіз. І так важко відчиняється дорослим, тому що, дорослішаючи, ми звикаємо все піддавати холодному аналізу. У цьому наша різниця. Адже ключик до розуміння дитини та дозволів життєвих тупикових ситуацій найчастіше перебуває в тому безмежному дивовижному світі нашої уяви та інтуїції, поєднаної з мудрістю та досвідом предків. Саме про це йшла мова на зустрічі  в англомовному клубі.

Присутні 8 чоловік. Спікер - Катерина Островська

The influence of a fairy tale on the development and formation of a person's character

A fairy tale is a door out of vanity, rigid logic, which is always accompanied by doubts, into the world of the sensual and emotional, into the world of absolute possibilities. These doors are so easily opened by children because they still think in symbols and images and are tuned to an intuitive sense of the world rather than analysis. And it is so difficult to open to adults, because as we grow older, we get used to subjecting everything to cold analysis. This is our difference. After all, the key to understanding the child and resolving life's deadlocks is often in the boundless wonderful world of our imagination and intuition, combined with the wisdom and experience of ancestors. This was the topic of a meeting at an English-language club.

Сьогодні 22 січня Україна відзначає дві потужні дати.  Це День Соборності України та  день закінчення оборони Донецького аеропорту.

Фільм "Остап", який ми передивлялися сьогодні, було обрано не випадково.

Остап - це людина, яка мріє про суверенність, незалежність та соборність нашої держави. Він був серед тих, хто виборював незалежність України на Майдані, потім захищав Донецький аеропорт, був  тяжко поранений, а 23 січня 2015 року потрапив у полон.

Стрічка "Остап" - це фільм про двох братів: один із них  вдома у Львові, інший – у полоні в Донецьку, лежить у лікарні після останніх боїв за донецький аеропорт. Вони обидва вірять, що ще зустрінуться.

Я не помилилася з вибором - фільм приголомшив. Говорили багато, не могли зупитнитися. Розповідали історії з життя про своїх друзів і сусідів, які воювали, були поранені, перебували в заручниках. Тема болюча, тому в багатьох при обговоренні на очах бриніли сльози.

Пані Валентина не могла втримати сліз, розповідаючи про свого сусіда, який повернувся з АТО в інвалідному візочку.  Йому допомагали всі друзі, знайомі, сусіди.  Зараз він вже ходить, навіть не спираючись на палицю. Пані Олена розповіла про свого знайомого, який потребував психологічної підтримки після повернення із зони бойових дій. І як важко, виявляється, отримати її в маленькому містечку, де, на превеликий жаль, психологи не працюють з посттравматичними розладами. То ж довелося їхати до обласного міста, і як на це збирали кошти всі небайдужі.

Пані Зоя звернула увагу на головного героя  - Володимира, брата Остапа. Як важко переживав він перебування свого брата в заручниках.

Пані Тетяна підтримала тему, звернувши увагу на те, що близьким переживати проблеми своїх родичів чи менш важко, ніж самим потерпілим. І їм самим потім потрібна психологічна підтримка.

Олена Миколаївна наголосила на тому, що фільм знято практично на основі переживань головного  героя. Ми бачили, що Володимир  практично жив з телефоном у руках, напружено очікуючи новин від брата, а перша посмішка з'явилась тільки після того, як прийшли добрі новини, що Остап вже на українській території.

Пан Олексій поцікавився подальшою долею Остапа.  Ми пошукали відомості про Остапа в інтернеті та навіть послухали інтерв'ю з ним на Суспільному радіо.

Пані Поліна, яка підключилась онлайн,  написала, що війна на Сході нашої країни - це велика трагедія нашого народу.

Люди розходилися після перегляду з думкою про "Остапа".

22 січня є важливою датою в історії українського державотворення – українці відзначають День Соборності України. Це свято відзначала й наша бібліотека.

Цей день ознаменований двома значними подіями в історії України: проголошенням 22 січня 1918 року Незалежності Української Народної Республіки  й Акту Злуки українських земель, 22 січня 1919, що об'єднав УНР та ЗУНР в одну державу.

  А 22 січня 1990 року в Україні відбулася одна з найбільших масових акцій – “живий ланцюг” від Івано-Франківська через Львів до Києва, як символ єдності східних і західних земель України.

В День Соборності України до музею Пантелеймона Куліша завітали представники Шосткинського районного осередку політичної партії «Удар» Віталія Клічка. І це дуже символічно. Адже Пантелеймон Куліш був палким борцем за соборність і незалежність України, що і показав в яскравій художній формі у своєму історичному романі «Чорна рада». Не менш цікавою була розповідь Тетяни Кавунової (яка проводила екскурсію) про інші здобутки та новаторство П. Куліша, його вплив  на суспільно-літературне життя, на процеси формування модерної української нації.

Є низка значень терміну “соборність”. Та соборність сьогодні це – духовна єдність всіх  українців, згуртованість громадян, незалежно від їхньої національності.

 Фільм "Остап", який ми передивлялися сьогодні, на засіданні кіноклубу Docudays    було обрано не випадково.

Остап - це людина, яка мріє про суверенність, незалежність та соборність нашої держави. Він був серед тих, хто виборював незалежність України на Майдані, потім захищав Донецький аеропорт, був тяжко поранений, а 23 січня 2015 року потрапив у полон. Не помилилася з вибором – фільм приголомшив. Говорили багато, не могли зупитнитися. Розповідали історії з життя про своїх друзів і сусідів, які воювали, були поранені, перебували в заручниках. Тема болюча, тому в багатьох при обговоренні на очах бриніли сльози.

Як і на початку 20 – го століття, соборність і єдність українців залишаються фундаментальними цінностями української державності, які Україна захищає сьогодні від  збройної агресії.