«Якби людина вміла задовольнятися тим, що має, а не зазіхати на багатство сусіда, ми б завжди насолоджувалися б миром і свободою», - промовив француз Ж. Лабрюйер ще у 17 столітті. Роки проходять, минають століття, а бажання загарбати багатства сусіда час від часу у деяких країнах відновлюється і перетворюється в образ війни. Так сталося в 2014 році, коли наш північний сусід Російська Федерація вирішила продемонструвати своє верховенство над Україною і стати господарем на нашій землі. І тоді, щоб захистити своє, тисячі добровольців висловили бажання захищати Україну. Вони й досі залишаються на фронті, щоб ехо війни навіть не наблизилося до більшості українців: «Зробили все, щоб тут не відчули війни. І трохи, мабуть, перестаралися…». Андрій каже так тому, що частина населення вважає, що війна – десь там дуже далеко.

Андрій Московка з армією свою долю не пов’язував, але тільки до 2014 р. Сам прийшов до Шосткинського військкомату з проханням направити його у зону бойових дій… Переконаний, якщо вже служити, то тільки там, де відбувається активна фаза воєнних дій.

Добровольцем пішов у батальйон імені Кульчицького. До батальйону ввійшли патріоти-добровольці зі всієї України, які першими вирушили на схід. Батальйон був сформований за генералом Сергієм Кульчицьким, а після загибелі бойового генерала батальйон був названий у його честь. Вони першими відчули, як воно жити в наметах, яка вона військова наука і як правильно застосовувати бойову зброю.

Андрій вивчав кулемет і вже зовсім скоро його влучний вогонь кулеметної черги змушував ворога замовчати. На військовій службі більше шести років, служба проходить у різних військових підрозділах. Зараз Андрій Московка служить у місті Глухові Сумської області в 16-му окремому мотопіхотному батальйоні. До речі, батальйон в зоні АТО перебував 330 діб.

Війна на Донбасі триває вже восьмий рік і питання відчуття страху на війні не зайве. На думку Андрія, страх і почуття небезпеки допомагає вижити на війні.

Армію 2014 і нинішню порівнювати складно. За ці роки вона навчилася захищатися, величезна кількість українців отримала бойовий досвід. Змінилося все: забезпечили сучасним озброєнням, кращим стало харчування та речове забезпечення. Основний відсоток усіх військовослужбовців - контрактники, а значить професіонали.

Андрію згадався такий, трохи кумедний, випадок, який стався з ним на Луганщині: «Ніч. Чисте поле. Від дороги метрів 300-400. Слідкую через тепловізор і бачу: начебто ланцюг піхотний. Доповідаю командиру. Стріляю з кулемету чергою, ланцюг - в різні сторони. Виявляється, то були дикі кабани».

Якщо говорити про те, що відбувається нині, то Андрій говорить, що активні дії і контактні бої вже стихли, війна перейшла у застійну фазу. Така обстановка може тривати довго. Вже ніхто не стверджує, ніби ситуація зміниться. Однак, солдати чекають від вищого командування рішучості і вихід бачать тільки один: поразка або перемога, іншого не дано. Солдати готові битися до перемоги!

«Хто знає, для якої війни він народжений!», - є такі слова в Ремарка. Андрій знає, для якої народжений він і поки війна не закінчиться, не заспокоїться і до мирного життя повертатися не збирається.

#ЧасПік 

#АТО_ООС

#захисникиУкраїни