Вручити повістку про призов на військову службу Вадиму Гришаку було просто, бо сам її замовив. Сповіщення про першу хвилю мобілізації у березні 2014 року Вадима застало вдома у Шостці. Якраз навчався на курсах, і вже майже мав посвідчення водія у кишені.
Прагнув відразу потрапити в АТО, але спочатку був охоронцем складів Шосткинського підприємства, потім були курси БТРщика у Харкові. Водій у мирний час – дорожній віртуоз, а на війні ще й універсальний солдат. Сучасний і дуже грізний БТР-4Е захищав Вадима і його побратимів від ворожих куль.
До речі, ця броньована машина витримала бойове хрещення при проведенні Антитерористичної операції в районі Слов’янська в червні 2014 року.
На війні як на війні: досвіду і знань як воювати не було, не вистачало водіїв, дизельного палива та бензину, продуктів харчування, одягу. Буквально в тапочках за будь якого кліматичного настрою перебували військові. Тут знову слід відзначити патріотичне волонтерство. Феномен цього унікального явища у нашому суспільстві ще буде довго в центрі уваги досліджень, вивчення та сприйняття. А їхня допомога армії воістину неоціненна і все ще актуальна та необхідна.
Через, майже, сім років з часу боїв у Дебальцево, Вадим згадує : «Дуже запеклі бої тривали. Ті дні, які довелося пережити, були найжорстокішими і найстрашнішими за час всієї служби. Те, що відбувалося у Дебальцево в січні 2015 року, нагадувало Сталінград. І це не кадри історичних фільмів і не сторінки книг про Другу світову. Це реальні події, які відбуваються з тобою, з твоїми друзями тут і зараз. Смерть була зовсім поруч. Люди тижнями сиділи у підвалах і боялися вийти. У розбитих будинках не було опалення, газу, світла, води. І всі понад усе хотіли просто вижити».
«Гарячі точки» Авдіївка та Зайцеве - ці населенні пункти зазнають значних потрясінь,. Скільки було ситуацій, коли життя бійців залежало, як не дивно, просто від везіння. Вадиму повезло і слава Богу!
У військовій долі Вадима було ще чотири контракти по півроку. Разом з побратимами 13 окремого мотопіхотного батальйону 58 окремої мотопіхотної бригади сухопутних військ ЗСУ захищав наш з вами простір без війни.
У 2020 році солдат повернувся у мирне життя, прагне змінити картинку та намагається повністю адаптуватися у цивільному середовищі. Вадим розмірковує про сьогодення країни: «Війна йде не тільки за землю. Війна йде за людей і за уми людей. Українці завжди хотіли бути вільними і боролися за свою свободу». Розповідає про трипільську добу та історичні витоки українського народу (добре на цьому знається).
Звичайний хлопець з думками про Україну і особистим поглядом на моральні аспекти справедливості. Вадим хоче жити у країні, де «цінують людей та лагідно насаджують мову».
У разі відновлення повномасштабної агресії, каже: «Знову побіжу». Саме таких призивають у випадку активізації бойових дій і саме вони утримують важливі напрямки протистояння з ворогом.
