Номінація “Літературний твір. Поезія”
І місце
– Гончаренко Євгенія Василівна “На Кулішевім хуторі”.
На Кулішевім хуторі
Де свіжий вітер хвою коливає,
а жайворон над квітами висить,
там подорожніх липа зустрічає
і про минуле з ними гомонить.
Ще досі липи там квітують, пахнуть,
бджола несе нектар в своє дупло
і пише сповідь птах величним змахом,
торкаючись душі тонким крилом.
Ще досі там про Січ ведуть розмови
і згадують про творчість Куліша,
лунає полем українське слово,
спілкується із Господом душа.
В уяві бачать Кулішеву матір,
яка співає сину про життя,
веде премудрі, дивні речі в хаті.
Всі слухають її, мов панотця.
Вона була до вбогих милосердна
і шанувала церкву та попів,
несла святу любов у ніжнім серці
до слова Берестецьких козаків.
Де свіжий вітер хвою коливає,
а теплий серпень дивиться в блакить,
Пантелеймонів дух нас зустрічає,
усім даруючи натхнення мить.
Даруючи народу світлу віру
у незалежне, праведне життя.
Не думаєш вже про буденність сіру,
а мрієш про найкращі набуття.
– Дерев’янко Олександра Віталіївна. Цикл віршів.
Колись давно в спекотну літню днину.
У світ з’явилася душа нова.
Ласкава доля вибрала хлопчину
І хист дала, щоб карбувать слова.
Шукав він слова мудрого,такого,
Прекрасніше якого не знайти.
А ще такого, щоб ішло від Бога,
Не згинуло б, а ширилось в світи.
Те слово не згубилось по дорозі,
Епічне, бАтьківське, як рідний край.
Лягли рядки в поезію і в прозу.
ЕсмАнь його почули і Дунай.
Його ми пам’ятаємо донині,
Могутньо пронеслось крізь плин століть.
Ось так, як і сьогодні, в Україні
Нехай пророче слово те звучит.
Х Х Х
Коли замріюсь я,
одразу уявляю
Усохлий жмут трави
у човнику долонь.
Літає дух з полів
і лук у ріднім краю
і причаровує,
як в темряві вогонь.
Шепочуть як живі
давно пожовклі трави
Про вічну круговерть:
то літо, то зима...
А швидко як мина
лиха і добра слава!
Нагадує того,
кого давно нема.
То мріяв, то співав,
гуляючи босоніж,
ЕсмАнським бережком
ішовши навпростець.
Любив чужі краї
та рідний свій Вороніж
Естет і різнороб,
філософ і митець.
Й відтОді повсякчас:
гроза чи небо синє,
Морозна заметіль
чи весняний розмай,-
Одвічна вдячність всім
з минулого й донині
Невтомним трударям,
що славлять рідний край.
Х Х Х
Кулішеве свято
Серпневої ясної днини
Під сонцем, скупаним в росі,
До Куліша на іменини
Зібрались знову гості всі .
Разом святкуємо вже вкотре,
Разом співаємо пісні.
Від хутора і аж до Шостки
Лунають звуки голосні.
Тут неможливо сумувати.
Співають серце і душа.
Так гарно вміють святкувати
Лише нащадки Куліша.
Як не пишатись рідним краєм?
Як не любить красу таку?
Пухким духмяним короваєм
На вишиванім рушнику.
Ми зустрічаєм всіх привітно.
І в Бога просимо щораз:
ХайУкраїна-ненька квітне
Та в кожного усе гаразд.
Хай буде в домі і в родині.
Хай процвітає рідний край.
Прийміть від нас на щастя нині
Поліський гарний коровай!
Єднає мова нас єдина.
Вона як пісня солов’я,
Бо ми – одна міцна родина.
Бо ми – одна міцна сім’я.
Бо нам не можна поодинці,
Щоб темний вир нас не змішав.
Ми всі не просто українці,
Ми всі – нащадки Куліша!
Він дав для нас пророче слово,
Його не знищив плин століть,
Воно лунає знову й знову
І в світ нескорене летить.
Духовне щоб було єднання
У віршах, у словах пісень.
Не тільки як ідуть «Читання».
Але й у кожний інший день.
