Номінація “Літературний твір. Поезія”

І місце

– Гончаренко Євгенія Василівна  “На Кулішевім хуторі”.

На  Кулішевім  хуторі

Де свіжий вітер хвою коливає,

а жайворон над квітами висить,

там подорожніх липа зустрічає

і про минуле з ними гомонить.

Ще досі липи там квітують, пахнуть,

бджола несе нектар в своє дупло

і пише сповідь птах величним змахом,

торкаючись душі тонким крилом.

Ще досі там про Січ ведуть розмови

і згадують про творчість Куліша,

лунає полем українське слово,

спілкується із Господом душа.

В уяві бачать Кулішеву матір,

яка співає сину про життя,

веде премудрі, дивні речі в хаті.

Всі слухають її, мов панотця.

Вона була до вбогих милосердна

і шанувала церкву та попів,

несла святу любов у ніжнім серці

до слова Берестецьких козаків.

Де свіжий вітер хвою коливає,

а теплий серпень  дивиться в блакить,

Пантелеймонів дух нас зустрічає,

усім даруючи натхнення мить.

Даруючи народу світлу віру

у незалежне, праведне життя.

Не думаєш вже про буденність сіру,

а мрієш про найкращі набуття.

– Дерев’янко Олександра Віталіївна. Цикл віршів.

Колись давно в спекотну літню днину.

У світ з’явилася душа нова.

Ласкава доля вибрала хлопчину

І хист дала, щоб карбувать слова.

Шукав він слова мудрого,такого,

Прекрасніше якого не знайти.

А ще такого, щоб ішло від Бога,

Не згинуло б, а ширилось в світи.

Те слово не згубилось по дорозі,

Епічне, бАтьківське, як рідний край.

Лягли рядки в поезію і в прозу.

ЕсмАнь його почули і Дунай.

Його ми пам’ятаємо донині,

Могутньо пронеслось крізь плин століть.

Ось так, як і сьогодні, в Україні

Нехай пророче слово те звучит.

  Х   Х   Х

Коли замріюсь я,

            одразу  уявляю

Усохлий жмут трави

            у човнику долонь.

Літає  дух з полів

            і лук у ріднім краю

і причаровує,

            як в темряві вогонь.

Шепочуть як живі

            давно пожовклі трави

Про вічну круговерть:

            то літо, то зима...

А швидко як мина

             лиха і добра слава!

Нагадує того,

             кого давно нема.

То мріяв, то співав,

             гуляючи босоніж,

ЕсмАнським бережком

             ішовши навпростець.

Любив чужі краї

             та рідний свій Вороніж

Естет і різнороб,

             філософ і митець.

Й відтОді повсякчас:

             гроза чи небо синє,

Морозна заметіль

             чи весняний розмай,-

Одвічна вдячність всім

             з минулого й донині

Невтомним трударям,

             що славлять рідний край.      

Х Х Х                       

Кулішеве свято

Серпневої ясної днини

Під сонцем, скупаним в росі,

До Куліша на іменини

Зібрались знову гості всі .

Разом святкуємо вже вкотре,

Разом співаємо пісні.

Від хутора і аж до Шостки

Лунають звуки голосні.

Тут неможливо сумувати.

Співають серце і душа.

Так гарно вміють святкувати

Лише нащадки Куліша.

Як не пишатись рідним краєм?

Як не любить  красу таку?

Пухким духмяним короваєм

На вишиванім рушнику.

Ми зустрічаєм всіх привітно.

І в Бога просимо щораз:

ХайУкраїна-ненька квітне

Та в кожного усе гаразд.

Хай буде в домі і в родині.

Хай процвітає рідний край.

Прийміть від нас на щастя нині

Поліський гарний коровай!

Єднає мова нас єдина.

Вона як пісня солов’я,

Бо ми – одна міцна родина.

Бо ми – одна міцна сім’я.

Бо нам не можна поодинці,

Щоб темний вир нас не змішав.

Ми всі не просто українці,

Ми всі – нащадки Куліша!

Він дав для нас пророче слово,

Його не знищив плин століть,

Воно лунає знову й знову

І в світ нескорене летить.

Духовне щоб було єднання

У віршах, у словах пісень.

Не тільки як ідуть «Читання».

Але й у кожний інший день.