У 2014 р. до лав добробатів ставали справжні патріоти. Добровольчі батальйони виступили першими на захист своєї країни. Саме вони змінили сценарій Росії і зупинили ворожу агресію. За перші два роки військових дій їх було сформовано понад 30, до лав увійшли сотні, а потім тисячі мужніх українців. На жаль, добровольчі формування зазнали і найбільших втрат.
«Армію до війни ніхто не готував і до опору вона була не готова. Мало того, що її розкрадали, ще й свідомо руйнували. А в міністерстві оборони були конкретні ставленики російських спецслужб. Людей з бойовим досвідом була мізерна кількість. У таких умовах почалася війна», - розповідає Віталій Ляшок.
«Не служити, а воювати» у складі Добровольчого Українського Корпусу пішов на фронт Віталій Ляшок. Військову справу штурмували максимально дієво: «Вчилися з нуля. Оперативно, бо від цього залежало наше життя. Усього днів десять на первинну підготовку, - згадує Віталій. - І одразу виїхали на базу, звідти на позиції у Піски».
Перша справа, серйозне випробування та перша кров не забарилися. Знайомство з ними відбулося ще до того, як добралися до бойових позицій. Місія полягала в тому, що треба було супроводжувати гуманітарний конвой волонтерів з Західної України до кордону з Росією. Кордон на той час охороняли військовослужбовці, яких доставили на шкільних автобусах. З важкої техніки був один(!) БМП. І бійці більше були схожі на «хлопчиків для биття», яких щоночі крили градами, а вони ховались і молились. Це єдине, що рятувало.
Коли поверталися назад, потрапили у засідку. Хоча, добровольців попереджали: вночі дуже небезпечно. Сталося це між населеними пунктами Гранітне і Тельманове. Їхали по «сірій зоні». І коли вже майже зрівнялися з блокпостом ЗСУ, з кукурудзяного поля почалася стрілянина. Ніч, хоч і зоряна, але видимість практично нульова, відповідь не встигли дати і ледь-ледь самі вціліли. У результаті - десять дір в автобусі, двоє поранених. В одного бійця поранення виявилося летальним. Треба було вирішувати, що робити з «двухсотим», як оформлювати документально і везти через всю Україну до Чортківа. Співробітниця міліцейського відділення відмовилася їхати з бійцями: «Ой, там, Правий сектор». Здолала пішки півтора кілометри, аби скласти всі потрібні документи.
Після таких пригод на грані життя і смерті, життя набуває інших кольорів та відтінків.
Кажуть, на війні тих, хто не вірить в Бога вже не залишилося. У важких ситуаціях людина звертається до Бога, а скільки таких моментів трапляється на війні. Чудодійна сила існує, в цьому неодноразово переконувалися українські вояки і не тільки в період нинішньої війни. Так, наприклад, у козаків віра в Бога була непохитною. Але це вже відступ від нашої теми.
Наступна історія - також доленосний випадок. Віталій Олегович разом з побратимами їхали в автобусі, взяли з собою ще військового, який прямував у відпусту. П’ятеро добровольців розмістилися в автобусі таким чином, що коли влетіла ворожа куля, а потім вилетіла через дах, просто чудом не заділа бійців: «Найвищим у команді був Олег, найнижчим Славик. Коли куля влетіла в мікрік, пролітає повз Олега, над головою Славка, падаємо всі на підлогу. І якщо б хлопці помінялися місцями як цього хотіли, то точно б влучила в голову Олега. Я в цей час дрімав, схиливши голову. Перший раз потрапляєш в таку ситуацію. Як виявилося, дрімати інколи корисно. Але ж все таки уламок оболонки кулі трохи зачепив. До першої крові». Коли добровольці вийшли з автобуса, нарахували у корпусі п’ять дір.
У серпні 2014 р. їхали через Карлівку в Піски: «Того року в Пісках не було жодного дня без арти. Працювала з обох боків».
Наблизившись до посту українських військ поблизу Пісків під назвою «Республіка міст», почули постріли з гранатометів і побачили замальовки воєнного періоду: пошкоджені частково будинки змінювали зруйновані дощенту будівлі. Ось вона справжня війна, де довелося «понюхати пороху», реально відчути його кисло-гіркуватий присмак.
У перший день обрали собі будинок, освоїлися, розібралися в ситуації. Наступного дня вже на позиції: «Займаємо позиції спиною до Донецьку. Чому так? Ворог був навкруги. Могли оббігти і стріляти з-за зупинки. Особливо бахкали вночі і відповідати треба було на спалах вогню».
Тримали напрямок за 150 метрів до злітної смуги Донецького аеропорту. Захищали єдину «дорогу життя» і підтримувати бійців ЗСУ: «Людей було четверо. Був один танк, БМП та намет. Офіцеру лише 25 років. То героїчний малий: один накрив з кулемету бойовиків. Наша задача полягала в тому, щоб не пропустити ворога до Пісків. Не було ні ночника, ні теплика, тому розглядіти, що відбувається було проблемно».
Коли повернулися з чергування, не побачили свого будинку, згорів. Добре, що речі встигли врятувати. Перейшли до нового будинку.
Курорт Широкине тепер тільки у спогадах. До війни до узбережжя Азовського моря їхали аби насолодитися краєвидами, прогулятися по теплому пісочку та послухати шум моря. Санаторії, дитячі табори, бази відпочинку – відпочинок на будь - який смак. Але тепер, все змінилося, жорстокі зіткнення зробили свою справу…
Широкине 2017 р. стало селищем - привідом, люди залишили свої домівки. У перший день приїзду добровольці потрапили під обстріли, десь з півгодини ховалися в підвалах: «Арта тут працювала щодня». До українців приєднався американець Брендон, мужність якого дивувала: «Много воевать - мало спать». Взаємодіяли з батальйонами морської піхоти.
Окрема тема на війні – самозбереження: «Головне – опанувати страх. Не всім дано з цим справитися». У деяких звичка до війни спотворює інстинкт самозбереження: «Дуркувати – то зайве. Треба дотримуватися правил. Свистить – упав - ти камбала». Віталій пригадує випадки, коли бійці поводилися необережно, безпідставно ризикували, за що поплатилися життям.
Після багатьох місяців військової служби у добровольчих батальйонів з'явилося важке озброєння та різноманітна техніка. Приїздив на лінію фронту батько загиблого на Майдані Устима Голоднюка. Привозив тепловізори, біноклі.
У лавах патріотів знайдеться вільне місце всім! Зараз Віталій Олегович перебуває у резерві, добре знає у якому напрямку буде працювати. Розслаблятися на меті не має — боротьба ще не закінчена. Дотримується наміченого плану і готовий боронити державу на всіх фронтах, у тому числі дуже важливому - інформаційному.
