Цей тиждень перебуваємо у стані відчуття свята - Дня захисника України. Бібліотечні заходи присвячуємо цій події. 12 жовтня переглянули фільм грузинського режисера Александра Кваташідзе "Побачимось у Чечні".
Для Алекса так само, як і для решти грузинів, війна в Чечні здавалася дуже далекою: вони бачили її лише на російських телеканалах. Але насправді вона була просто з іншого боку гори. Він ніколи навіть не уявляв, що поїде туди, але поїхав. Він пішов за нею – французькою фотографинею, яку зустрів за кілька днів до того на показі мод. Досвід війни, з яким Алекс повертається додому, не дає йому спокою. Щось кличе його назад. Він хоче стати воєнним фотографом, але його ніхто не знає й не хоче співпрацювати. Алекс зустрічає багатьох воєнних репортерів, і деякі з них стають його близькими друзями. Він залишається пов’язаним з війною через їхні історії, за якими стежить протягом багатьох років. Він 15 років спостерігає за тим, що війна робить з людьми.
Тема війни та її наслідків завжди болюча, а тим більше для України, де вже декілька років не припиняється конфлікт на сході країни. Фільм приголомшує присутніх, дехто не може стримати сліз. Розмова починається повільно, люди переосмислюють побачене. Але поступово стаємо сміливішими й починаємо обговорювати: саму війну, її наслідки та посттравматичний розлад. Говоримо про професію військового журналіста, про воїнів, про мирних жителів, що не з власної волі потрапили в зону бойових дій.
Основна думка: війна - завжди біль, страх, поневіряння, втрати, страждання. Всі хочуть миру, але якщо чорні крила війни вже нависли над нашею землею, здаватися не можна, треба захистити і вберегти свою країну.
